Гражданский кодекс ст41

Підставами припинення трудового договору є:

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7 1 ) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення;

8) підстави, передбачені контрактом.

У випадках, передбачених пунктами 7 і 7 1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Коментар :

1. У літературі, судовій і господарській практиці, а також в актах законодавства термін «припинення трудового договору» часто заміняють словами «звільнення з роботи». Така заміна в більшості випадків є виправданою, хоча немає підстав вважати, що припинення трудового договору тотожне звільненню з роботи. Справа в тому, що поняття припинення трудового договору характеризує стан трудового договору між власником і працівником, а термін «звільнення з роботи» характеризує стан працівника. Трудовий договір укладається, змінюється, припиняється. Працівник на роботу приймається, переводиться на іншу роботу, звільняється з роботи. Поняття «припинення трудового договору» відрізняється від поняття «звільнення з роботи» і за обсягом. Трудовий договір припиняється у разі смерті працівника, але звільнення з роботи при цьому не здійснюється.

2. Припинення трудового договору — це поняття родове. Воно містить в собі таке видове поняття, як розірвання трудового договору (на жаль, логіка тут порушується через те, що в науці та у законодавстві не дано спеціальної назви іншим випадкам припинення трудового договору).

Підстави припинення трудового договору перелічені в ст. 36 КЗпП, вони встановлюються також і деякими іншими нормами, як це передбачено ст. 7 КЗпП.

3. П. 1 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін. Потреба у використанні п. 1 ст. 36 КЗпП з’являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, власник може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за угодою сторін (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Та й для працівників відділів кадрів і господарських керівників звільнення з ініціативи працівника набагато більш звичне і знайоме, ніж припинення трудового договору за угодою сторін. Викладене обумовило вкрай обмежене застосування п. 1 ст. 36 КЗпП як підстави припинення трудового договору.

4. П. 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв’язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв’язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Припинення трудового договору після закінчення строку трудового договору можливе тільки протягом одного дня. До закінчення строку трудового договору звільнення було б незаконним. Правда, наслідки такого порушення не дуже істотні. У разі виникнення спору суд може тільки змінити дату звільнення на пізнішу, ту, що відповідає даті закінчення трудового договору. Підстав для поновлення на роботі в такому випадку не буде, якщо тільки до моменту винесення судом рішення по спору про поновлення на роботі строк трудового договору закінчився.

Варто також враховувати, що відповідно до ст. 3 Закону «Про відпустки» у разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки, а датою звільнення є останній день відпустки.

Якщо ж в останній день строку дії трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо тільки жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин (ст. 391 КЗпП). Тому за закінченням строків трудового договору варто стежити дуже суворо. Пропуск строку на звільнення працівника, прийнятого на роботу за строковим трудовим договором, надалі означає необхідність його звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (через скорочення чисельності працівників), а це означає необхідність значних додаткових виплат на користь працівника. При звільненні після закінчення строку трудового договору варто враховувати, що звільнення жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП, здійснюється з обов’язковим працевлаштуванням.

5. Призов або вступ на військову службу або альтернативну (невійськову) службу є підставою для припинення трудового договору відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП. Для звільнення працівник повинен подати власникові або уповноваженому ним органові повістку військкомату або інший документ, що підтверджує призов або прийняття на військову службу. Працівники, що направлені на альтернативну службу, для звільнення повинні надати направлення на проходження альтернативної служби (ст. 12 Закону «Про альтернативну (невійськову) службу»).

6. П. 4 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору шляхом розірвання його з ініціативи працівника, власника або виборного органу первинної профспілкової організації чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП не передбачає розірвання трудового договору з ініціативи органу, який уповноважений трудовим колективом на представництво). При оформленні звільнення з роботи на п. 4 ст. 36 КЗпП, як правило, не посилаються, оскільки цей пункт не є нормою прямої дії. Є спеціальні норми, що дозволяють згаданим суб’єктам розірвати трудовий договір чи вимагати його розірвання (ст. 28, 38, 39, 40, 41, 45 КЗпП тощо).

7. П. 5 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи у зв’язку з переходом на виборну посаду. Для звільнення необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.

Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію. У зв’язку з цим належить враховувати необхідність зазначення власником підприємства (установи, організації), в яке працівник переводиться на роботу, у клопотанні про переведення працівника на строк, протягом якого він просить звільнити працівника в порядку переведення і протягом якого буде діяти обов’язок прийняти на роботу працівника в порядку переведення. Якщо ж цей строк не обмежується, то можливе виникнення спорів через невизначеність у взаємовідносинах сторін.

Власник, до якого працівник звернувся з проханням звільнити його в порядку переведення на інше підприємство і надав при цьому клопотання власника підприємства — передбачуваного нового місця роботи, не несе будь-яких обов’язків перед працівником або власником, який звернувся з клопотанням про звільнення працівника. Він може за своїм розсудом заяву і клопотання задовольнити чи відмовити в їх задоволенні.

Звільнення у зв’язку з переходом на виборну посаду можливе при поданні рішення відповідного органу про обрання. П. 5 ст. 36 КЗпП не містить ніяких обмежень щодо того, який орган обирає. Важливо, щоб у законі була вказівка на обрання, вибори як на спосіб заміщення відповідної посади. Тому п. 5 ст. 36 КЗпП застосовується як до осіб, обраних на посаду в органах державної влади або органів місцевого самоврядування (секретар міської (селищної, сільської) ради, голова районної (обласної) ради), так і до осіб, обраних на посаду на підприємствах різних організаційно-правових форм, в об’єднаннях громадян, у кооперативах та їх об’єднаннях (якщо законодавством чи статутом передбачене обрання).

У разі призначення на посаду, звільнення на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП здійснюватися не повинне (крім випадків наявності заяви і клопотання про звільнення в порядку переведення). Водночас посади суддів належить визнати виборними. Тому при призначенні суддів уперше, яке здійснюється Президентом України (ст. 128 Конституції України), особа, призначена на посаду судді, підлягає звільненню з роботи на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП (за умови подання відповідного указу Президента).

При обранні на посаду власник не зобов’язаний звільняти працівника на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП. Власник на своїм розсуд вирішує, задовольнити відповідну заяву працівника (звільнити з роботи в зв’язку з обранням) чи ні. Але в цьому випадку варто враховувати, що в силу формулювання частини першої ст. 38 КЗпП «з інших поважних причин. » власник зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, що обраний на посаду.

8. Відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із змінами істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП. Переміщення підприємства, установи, організації в іншу місцевість — це вкрай рідкісний у нинішніх умовах випадок, хоча його не можна виключати повністю. Зате відмова від продовження роботи у зв’язку із змінами істотних умов праці як підстава для припинення трудового договору стає повсякденним явищем. Власник, зрозуміло, повинен мати докази відмови працівника від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці. Найкраще, коли такими доказами буде письмове повідомлення власника про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв’язку із змінами істотних умов праці.

9. П. 7 ст. 36 КЗпП передбачена така підстава для припинення трудового договору як набрання законної сили вироком суду, який виключає можливість продовження даної роботи. Виключають можливість продовження роботи вироки, якими призначене покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, звільнення з посади, заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю. Природно, умовне звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) не перешкоджає продовженню роботи (крім випадків, коли судимість перешкоджає виконанню відповідної роботи, перебуванню на посаді).

Слід підкреслити, що підставою для припинення трудового договору є саме набрання вироком суду законної сили. Саме по собі винесення обвинувального вироку, яким призначене покарання, що перешкоджає продовженню роботи, не є підставою для звільнення. Це, звичайно, ставить власника в скрутне становище. Як правило (крім випадків, коли призначене покарання у вигляді звільнення з посади, заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт), копія вироку, що набрав законної сили, власникові не направляється. Очевидно, оформляючи припинення трудового договору, власник повинен зробити запит до суду, отримати документально підтверджену інформацію, а потім видати відповідний наказ.

Не може бути підставою для припинення трудового договору за п. 7 ст. 36 КЗпП застосування до працівника, обвинувачуваного у скоєнні злочину, запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Про оплату періоду, протягом якого обвинувачений перебував під вартою, мова йти не може (випадки відшкодування збитків у вигляді неодержаного заробітку при незаконному утриманні під вартою виходять за межі трудових правовідносин). Цей період, звичайно ж, не буде оплачуватися, але і звільняти працівника в силу такого арешту не можна.

10. У п. 8 ст. 36 КЗпП встановлюється така підстава припинення трудового договору як обставини, зазначені в контракті. Це правило з’явилося у зв’язку з внесенням змін до Кодексу законів про працю України Законом від 20 березня 1991 року. Право сторін контракту передбачити підстави його розірвання не підлягає сумніву. Але контрактом можуть бути передбачені різні підстави його припинення. Зараз юридичне значення підстави звільнення різко знизилося (у зв’язку з переходом до диференціації розміру допомоги по соціальному страхуванню за критерієм тривалості не безперервного стажу роботи, а страхового стажу). Все-таки загальна класифікація підстав припинення трудового договору в законодавстві про працю залишилася. П. 8 ст. 36 КЗпП цю класифікацію не враховує. Тому при звільненні з підстав, передбачених контрактом, посилання варто робити на п. 8 ст. 36 КЗпП, а у формулюванні звільнення вказати і дану в цьому пункті, і передбачену контрактом.

11. Частина третя статті, що коментується, в редакції від 19 січня 1995 року встановлює принцип правонаступництва в трудових відносинах у разі реорганізації юридичної особи. Необхідність у цьому правилі обумовлена тим, що не тільки ст. 107 ЦК, ст. 59 ГК, але і такі комплексні нормативні акти як Закон «Про господарські товариства» тощо вирішують переважно цивільно-правові питання правонаступництва у разі реорганізації юридичних осіб. Водночас частина третя ст. 36 КЗпП вирішує питання, пов’язані із зміною власника підприємства.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення — останнє стосується і приватизації підприємства) дія трудового договору продовжується, тобто у перелічених випадках звільнення всіх працівників не повинне здійснюватися. Звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в такому випадку можливе лише у разі скороченні їх чисельності або штату. Відзначимо, що хоча необхідні у зв’язку з цим зміни ще не внесені в Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, ми все-таки вважаємо за необхідне рекомендувати при реорганізації підприємства вносити в трудову книжку запис: «Підприємство… з… числа реорганізоване…», аналогічно з перейменуванням підприємства (п. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників), а запис про зміну власника в трудову книжку вносити взагалі не потрібно.

12. Припинення діяльності підприємства або його структурного підрозділу у разі укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства або його структурного підрозділу здійснюється шляхом його реорганізації (приєднання до орендаря (структурний підрозділ виділяється, а потім приєднується до орендаря). Тому у таких випадках також має місце правонаступництво. Проте із спеціального правила ст. 16 Закону «Про оренду державного та комунального майна» випливає, що орендар вправі не укладати трудові договори з окремими працівниками орендованого підприємства (його структурного підрозділу) і має право звільнити їх з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки мають місце зміни в організації виробництва і праці, хоча б при цьому і не провадилося скорочення чисельності чи штату працівників.

Статья 41. Патронаж над совершеннолетними дееспособными гражданами

1. Над совершеннолетним дееспособным гражданином, который по состоянию здоровья не способен самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять свои обязанности, может быть установлен патронаж.

2. В течение месяца со дня выявления совершеннолетнего дееспособного гражданина, который по состоянию здоровья не может самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять свои обязанности, ему назначается органом опеки и попечительства помощник. Помощник может быть назначен с его согласия в письменной форме, а также с согласия в письменной форме гражданина, над которым устанавливается патронаж. Работник организации, осуществляющей социальное обслуживание совершеннолетнего дееспособного гражданина, нуждающегося в установлении над ним патронажа, не может быть назначен помощником такого гражданина.

3. Помощник совершеннолетнего дееспособного гражданина совершает действия в интересах гражданина, находящегося под патронажем, на основании заключаемых с этим лицом договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора.

4. Орган опеки и попечительства обязан осуществлять контроль за исполнением помощником совершеннолетнего дееспособного гражданина своих обязанностей и извещать находящегося под патронажем гражданина о нарушениях, допущенных его помощником и являющихся основанием для расторжения заключенных между ними договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора.

5. Патронаж над совершеннолетним дееспособным гражданином, установленный в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи, прекращается в связи с прекращением договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора по основаниям, предусмотренным законом или договором.

Комментарий к статье 41 Гражданского Кодекса РФ

1. Комментируемая статья посвящена патронажу, который с принятием Закона об опеке и внесением изменений в ГК справедливо превратился из формы попечительства в самостоятельную форму оказания помощи нуждающимся в ней гражданам. Особенность патронажа — возможность (но не необходимость) его установления в отношении совершеннолетних дееспособных граждан, которые по состоянию здоровья не могут самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять обязанности (п. 1 ст. 41). Патронаж актуален в условиях фактического отсутствия у нуждающегося в посторонней помощи гражданина помощников, однако его установлению не препятствует наличие у такого гражданина детей или других родственников (в том числе обязанных помогать ему по закону). Наличие у нуждающегося в помощи гражданина полной дееспособности означает потенциальную возможность самостоятельного совершения им любых действий и признание за их последствиями юридической силы.

В отличие от опеки и попечительства патронаж может быть установлен органами опеки и попечительства только с письменного согласия гражданина, нуждающегося в помощи, и помощника (п. 2 ст. 41), которые в этом случае заключают договор о патронаже. Поэтому хотя п. 2 ст. 41 и говорит об обязанности органов опеки и попечительства назначить помощника нуждающемуся гражданину в течение месяца со дня его выявления, эта обязанность не может быть исполнена без желания и согласия как нуждающегося в помощи гражданина, так и помощника. Патронаж всегда покоится на фактическом составе из двух юридических фактов: акте органа опеки и попечительства о его установлении (назначении помощника) и договоре между последним и гражданином, нуждающимся в его помощи. Отсюда в основе патронажа — не столько императив и предписание закона (что характерно для опеки и попечительства), сколько свобода, воля нуждающегося в посторонней помощи гражданина и его гражданские договорные отношения с помощником, пожелавшим помогать ему.

2. Дифференцируя функции социального обслуживания и оказания гражданской патронажной помощи, ГК устанавливает, что работник организации, осуществляющей социальное обслуживание совершеннолетнего дееспособного гражданина, нуждающегося в установлении над ним патронажа, не может быть назначен помощником такого гражданина (п. 2 ст. 41). В этом смысле социальное обслуживание и патронаж призваны дополнять друг друга. Хотя Закон об опеке не регулирует патронаж, это не исключает причастности к нему органов опеки и попечительства, которые в силу прямого указания ГК должны: а) выявлять нуждающихся в посторонней помощи совершеннолетних дееспособных граждан, в течение месяца со дня их выявления подыскивать им помощников и оказывать содействие в заключении договора о патронаже (п. 2 ст. 41); б) контролировать исполнение помощником его обязанностей и извещать находящегося под патронажем гражданина о нарушениях, допущенных его помощником и являющихся основанием для расторжения заключенного между ними договора (п. 4 ст. 41).

3. Договор о патронаже — договор поручения, доверительного управления или иной договор, например пожизненного содержания с иждивением или смешанный (п. п. 3 — 5 ст. 41). Отсюда правовое регулирование патронажа обеспечивают: а) ст. 41 ГК; б) условия заключенного договора о патронаже; в) нормы закона, регулирующие такой договор (в частности, § 4 гл. 33, гл. 49, 52, 53 ГК), в том числе нормы о разных договорах (п. 3 ст. 421 ГК). В каждом конкретном случае договор о патронаже может быть срочным и бессрочным (в том числе пожизненным), а совершаемые помощником действия — широкими (помощь вообще, пожизненное содержание с иждивением) и конкретно определенными (например, управление загородной дачей, уход за домашним животным).

Поскольку договор о патронаже заключается в условиях, когда гражданин не может самостоятельно осуществлять и защищать права и исполнять обязанности, совершаемые помощником действия являются юридическими — материально-правовыми и (или) процессуальными, что, однако, не исключает возможности совершения помощником и иных (фактических) действий. Данные обстоятельства влияют на квалификацию договора о патронаже (ср. п. 1 ст. 971, абз. 1 п. 1 ст. 1005 и п. 1 ст. 1012 ГК). Договор о патронаже может быть безвозмездным и возмездным (ст. ст. 972, 1006, 1023 ГК), вознаграждение помощнику может выплачиваться в виде передачи ему (в пользование или в собственность) жилья или иного имущества или оказания ему встречных услуг (например, консультационных, образовательных). В этом случае договор о патронаже включает в себя элементы других договоров (в частности, имущественного найма или оказания услуг). В рамках договора о патронаже возмездными могут быть не все, а только некоторые виды помощи. Патронаж прекращается с прекращением соответствующего договора по основаниям, предусмотренным законом (см., в частности, ст. ст. 605, 977, 1010, 1024 ГК) или самим этим договором (п. 5 ст. 41).

Статья 41. Патронаж над совершеннолетними дееспособными гражданами

1. Над совершеннолетним дееспособным гражданином, который по состоянию здоровья не способен самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять свои обязанности, может быть установлен патронаж.

2. В течение месяца со дня выявления совершеннолетнего дееспособного гражданина, который по состоянию здоровья не может самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять свои обязанности, ему назначается органом опеки и попечительства помощник. Помощник может быть назначен с его согласия в письменной форме, а также с согласия в письменной форме гражданина, над которым устанавливается патронаж. Работник организации, осуществляющей социальное обслуживание совершеннолетнего дееспособного гражданина, нуждающегося в установлении над ним патронажа, не может быть назначен помощником такого гражданина.

3. Помощник совершеннолетнего дееспособного гражданина совершает действия в интересах гражданина, находящегося под патронажем, на основании заключаемых с этим лицом договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора.

4. Орган опеки и попечительства обязан осуществлять контроль за исполнением помощником совершеннолетнего дееспособного гражданина своих обязанностей и извещать находящегося под патронажем гражданина о нарушениях, допущенных его помощником и являющихся основанием для расторжения заключенных между ними договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора.

5. Патронаж над совершеннолетним дееспособным гражданином, установленный в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи, прекращается в связи с прекращением договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора по основаниям, предусмотренным законом или договором.

Комментарий к Ст. 41 ГК РФ

1. Статья 121 КоБС РСФСР 1969 г. содержала указание на то, что над дееспособными совершеннолетними лицами, если они по состоянию своего здоровья не могут самостоятельно осуществлять свои права и выполнять свои обязанности, устанавливается попечительство.

Действующая редакция комментируемой статьи (Федеральный закон от 24 апреля 2008 г. N 49-ФЗ) позволяет прийти к выводу о том, что патронаж над дееспособными гражданами не относится к формам опеки и попечительства.

Согласно ст. 31 ГК РФ опека и попечительство устанавливаются для защиты прав и интересов недееспособных или не полностью дееспособных граждан. Несмотря на то что институт патронажа предназначен именно для защиты прав личности, более того — личности, которая по состоянию здоровья не в силах заботиться о себе самостоятельно, его задачи не совпадают с задачами опеки. Лицо, находящееся под патронажем, вполне дееспособно. Это означает, что все юридически значимые действия оно может совершать самостоятельно. Никто не вправе без соответствующего полномочия заменить волю этого лица своей волей.

Так, патронаж не может быть установлен в тех случаях, когда подопечный страдает, например, старческим слабоумием. Проявления у лица дефектов волеобразования или волеизъявления должны заставить орган опеки и попечительства возбудить гражданское дело о признании лица недееспособным, следствием чего станет назначение опекуна, но не помощника. В том и заключаются предварительные функции органов государственной власти или местного самоуправления по выявлению и устройству нуждающихся в опеке лиц, чтобы при обнаружении признаков серьезного психического расстройства инициировать судебное разбирательство. Именно с этой целью ст. 281 ГПК РФ предоставляет право подачи соответствующего заявления в суд органу опеки и попечительства, психиатрическому или психоневрологическому учреждению.

Все, что нужно в качестве помощи тому лицу, которое не страдает психическим расстройством, но которое по состоянию здоровья не может самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять обязанности, — это юридические действия, совершаемые другим лицом в соответствии с собственной волей находящегося под патронажем гражданина. Именно по этой причине основанием для непосредственного совершения таких действий является договор поручения, договор доверительного управления имуществом или иная сделка.

Монография Л.Ю. Михеевой «Доверительное управление имуществом. Комментарий законодательства» включена в информационный банк.

О специфике такого договора при патронаже подробнее см. в кн.: Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом. М., 1999. С. 130 — 131.

Правила, предусмотренные в настоящее время комментируемой статьей, установлены исключительно в целях охраны прав совершеннолетнего дееспособного лица и не допускают извлечения помощником какой-либо имущественной выгоды помимо той, которая предусмотрена для них договором поручения или доверительного управления. Патронируемому лицу не требуется со стороны помощника уход, обеспечение питанием, лечением, а также осуществление воспитания. Помощник не вправе представлять интересы совершеннолетнего дееспособного гражданина во всех без исключения правоотношениях, не является он и законным представителем последнего. Как в судебных разбирательствах, так и в исполнительном производстве, уголовном процессе, производстве по делам об административных правонарушениях, в других правоотношениях гражданин участвует самостоятельно, что говорит об исключительно имущественной направленности патронажа. Помощник, действуя на основании договора доверительного управления имуществом, договора поручения или иного договора, распоряжается имуществом, оплачивает счета своего клиента, осуществляет его иные имущественные права, но только в тех рамках, которые обозначены содержанием договора.

Патронаж не совпадает с социальным обслуживанием граждан, поскольку не состоит в совершении таких фактических действий, как «организация питания, включая доставку продуктов на дом; помощь в приобретении медикаментов, продовольственных и промышленных товаров первой необходимости», и иных подобных действий, предусмотренных законом и направленных на поддержание здоровья лица. Задача патронажа — обеспечение имущественных прав дееспособного гражданина путем совершения, как правило, юридических действий на основании договора поручения или доверительного управления имуществом. Ввиду того что на помощника при патронаже возлагается далеко не весь груз ответственности за патронируемого (в том числе и ответственности за его действия), патронаж невозможно отнести к формам устройства граждан.

2. Комментируемая статья определяет порядок установления патронажа над дееспособными совершеннолетними гражданами. Помощник назначается органом опеки и попечительства в течение месяца со дня выявления совершеннолетнего дееспособного гражданина, который по состоянию здоровья не может самостоятельно осуществлять и защищать свои права и исполнять свои обязанности.

При этом законодатель не указывает, каким образом о нуждах указанного совершеннолетнего дееспособного гражданина станет известно органу опеки и попечительства. Во всяком случае, орган опеки и попечительства обязан подыскать помощника в случае, если об этом попросил сам гражданин.

Для назначения помощника необходимо его волеизъявление, а также волеизъявление гражданина, над которым устанавливается патронаж. И тот и другой должны выразить свою волю в письменной форме.

Непосредственным основанием возникновения патронажа является договор поручения, договор доверительного управления имуществом или иной договор, который заключается между помощником и патронируемым лицом, самостоятельно определяющими условия договора. Орган опеки и попечительства в заключении этого договора не принимает участия, хотя и может оказать содействие патронируемому гражданину в составлении документа.

3. Действующая редакция ст. 41 ГК РФ не определяет круг лиц, которые могут быть назначены помощниками. Это могут быть как граждане, так и юридические лица, так как от помощника требуется совершение юридических действий в интересах патронируемого.

При этом работник организации, осуществляющей социальное обслуживание совершеннолетнего дееспособного гражданина (социальной службы, социального или геронтологического центра), нуждающегося в установлении над ним патронажа, не может быть назначен помощником такого гражданина.

4. Задачи органов опеки и попечительства при патронаже сводятся не только к назначению помощника, но и к последующему контролю за исполнением помощником совершеннолетнего дееспособного гражданина своих обязанностей. Осуществляя такой контроль, орган опеки и попечительства обязан извещать находящегося под патронажем гражданина о нарушениях, допущенных его помощником и являющихся основанием для расторжения заключенных между ними договора поручения, договора доверительного управления имуществом или иного договора. Самостоятельно прекратить патронаж орган опеки и попечительства не вправе, поскольку основанием возникновения отношений по патронажу является соответствующий договор.

Основания прекращения указанных договоров определяются самими договорами или законом (см., например, ст. ст. 977 и 1024 ГК).

Статья 41 ГПК РФ. Замена ненадлежащего ответчика (действующая редакция)

1. Суд при подготовке дела или во время его разбирательства в суде первой инстанции может допустить по ходатайству или с согласия истца замену ненадлежащего ответчика надлежащим. После замены ненадлежащего ответчика надлежащим подготовка и рассмотрение дела производятся с самого начала.

2. В случае, если истец не согласен на замену ненадлежащего ответчика другим лицом, суд рассматривает дело по предъявленному иску.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 41 ГПК РФ

1. В случае заблуждения истца относительно того, кто должен быть ответчиком по его заявлению, суд вправе в соответствии с ч. 1 комментируемой статьи по собственной инициативе допустить замену ненадлежащего ответчика надлежащим; такая замена производится только с согласия истца. Разрешение вопроса о выборе надлежащего ответчика по гражданскому спору зависит от установления и исследования фактических обстоятельств дела, относится к компетенции судов общей юрисдикции.

2. Замена ответчика может быть обусловлена реорганизацией предприятия.

3. Ответчиком по делу о защите прав застрахованных, как правило, выступает лечебное учреждение любой организационно-правовой формы, частнопрактикующий врач. Основанием для этого является положение ст. 1068 ГК РФ, согласно которой «юридическое лицо либо гражданин возмещает вред, причиненный его работником при исполнении трудовых (служебных, должностных) обязанностей». Медицинский работник государственного, муниципального, частного медицинского учреждения не может выступать ответчиком по иску застрахованного (его законного представителя) либо по иску СМО, ТФОМС в интересах застрахованных. Если по каким-либо причинам такая ситуация возникает в гражданском процессе, нужно ставить вопрос о замене ненадлежащего ответчика.

4. Согласно ч. 1 комментируемой статьи после замены ненадлежащего ответчика надлежащим подготовка и рассмотрение дела производится с самого начала; из этого следует, что в указанном случае срок рассмотрения дела исчисляется с момента вынесения судом определения о замене ненадлежащего ответчика надлежащим.

5. См. также комментарий к ст. ст. 150, 154, 281 ГПК РФ.

Гражданский кодекс РФ

Глава 76.4 Право на коммерческое обозначение

Статья 1538. Коммерческое обозначение

1. Юридические лица, осуществляющие предпринимательскую деятельность (в том числе некоммерческие организации, которым право на осуществление такой деятельности предоставлено в соответствии с законом их учредительными документами), а также индивидуальные предприниматели могут использовать для индивидуализации принадлежащих им торговых, промышленных и других предприятий (статья 132) коммерческие обозначения, не являющиеся фирменными наименованиями и не подлежащие обязательному включению в учредительные документы и единый государственный реестр юридических лиц.

2. Коммерческое обозначение может использоваться правообладателем для индивидуализации одного или нескольких предприятий. Для индивидуализации одного предприятия не могут одновременно использоваться два и более коммерческих обозначения.

Статья 1539. Исключительное право на коммерческое обозначение

1. Правообладателю принадлежит исключительное право использования коммерческого обозначения в качестве средства индивидуализации принадлежащего ему предприятия любым не противоречащим закону способом (исключительное право на коммерческое обозначение), в том числе путем указания коммерческого обозначения на вывесках, бланках, в счетах и на иной документации, в объявлениях и рекламе, на товарах или их упаковках, если такое обозначение обладает достаточными различительными признаками и его употребление правообладателем для индивидуализации своего предприятия является известным в пределах определенной территории.

2. Не допускается использование коммерческого обозначения, способного ввести в заблуждение относительно принадлежности предприятия определенному лицу, в частности обозначения, сходного до степени смешения с фирменным наименованием, товарным знаком или защищенным исключительным правом коммерческим обозначением, принадлежащим другому лицу, у которого соответствующее исключительное право возникло ранее.

3. Лицо, нарушившее правила пункта 2 настоящей статьи, обязано по требованию правообладателя прекратить использование коммерческого обозначения и возместить правообладателю причиненные убытки.

4. Исключительное право на коммерческое обозначение может перейти к другому лицу (в том числе по договору, в порядке универсального правопреемства и по иным основаниям, установленным законом) только в составе предприятия, для индивидуализации которого такое обозначение используется.

Если коммерческое обозначение используется правообладателем для индивидуализации нескольких предприятий, переход к другому лицу исключительного права на коммерческое обозначение в составе одного из предприятий лишает правообладателя права использования этого коммерческого обозначения для индивидуализации остальных его предприятий.

5. Правообладатель может предоставить другому лицу право использования своего коммерческого обозначения в порядке и на условиях, которые предусмотрены договором аренды предприятия (статья 656) или договором коммерческой концессии (статья 1027).

Статья 1540. Действие исключительного права на коммерческое обозначение

1. На территории Российской Федерации действует исключительное право на коммерческое обозначение, используемое для индивидуализации предприятия, находящегося на территории Российской Федерации.

2. Исключительное право на коммерческое обозначение прекращается, если правообладатель не использует его непрерывно в течение года.

Статья 1541. Соотношение права на коммерческое обозначение с правами на фирменное наименование и товарный знак

1. Исключительное право на коммерческое обозначение, включающее фирменное наименование правообладателя или отдельные его элементы, возникает и действует независимо от исключительного права на фирменное наименование.

2. Коммерческое обозначение или отдельные элементы этого наименования могут быть использованы правообладателем в принадлежащем ему товарном знаке. Коммерческое обозначение, включенное в товарный знак, охраняется независимо от охраны товарного знака.

Еще по теме:

  • Средние доходы населения европа Средние доходы населения европа Рубрику ведет кандидат экономических наук Екатерина Щербакова Денежные доходы населения стран ЕС-28 различается в 3,8 раза, денежные доходы домохозяйств - в 7,3 раза Сравнение уровней […]
  • Гл38 тк рф Статья 112 ТК РФ. Нерабочие праздничные дни Текущая редакция ст. 112 ТК РФ с комментариями и дополнениями на 2018 год Нерабочими праздничными днями в Российской Федерации являются: 1, 2, 3, 4, 5, 6 и 8 января - Новогодние каникулы; 7 […]
  • Коллективный договор в современных условиях его значение Понятие коллективного договора Понятие коллективного договора определено в Трудовом кодексе РФ. Ниже приводятся выдержки из главы 7 ТК РФ, дающие общее представление о коллективном договоре. Коллективный договор — одна из форм […]
  • Выписка из егрп москва адрес Контакты Росреестра Москвы Управление Федеральной службы государственной регистрации, кадастра и картографии: г. Москва, ул. Большая Тульская, д. 15 Центральный административный округ: г. Москва, ул. Новая Басманная, д. 10, стр.1 г. […]
  • Контроль и запись переговоров основания и порядок проведения § 3. Контроль и запись переговоров. УПК определяет контроль телефонных и иных переговоров как прослушивание и запись переговоров путем использования любых средств коммуникации, осмотр и прослушивание фонограммы (п. 14 1 ст. 5 УПК). Эта, […]
  • Можно ли подать дополнения к кассационной жалобе Stalker зов припяти 1. 6. 0. 2 трейнер : Зов Припяти: Трейнер (+9) [1. DartOreLLK добавил 5 марта 2010 в читы. 4758120854. Скачать2. 38 Мб - Stalker. zip. Теги: Трейнеры. Описание и инструкции. Insert — включить трейнер Num 1 — бессмертие […]